Село Олександрівка знаходиться в Маловисківському районі Кіровоградської області за 12 км на південь від м. Малої Виски. До 1945 р. називалось Гапсине, Олександро-Гапсине. Є центром сільської ради, до якої належать села Тарасівка і Новомиколаївка. [1,423]

Історія села починається у ІІ пол. ХVІІІ ст. На жаль, точної дати засування села невідомо. Так, у книзі «Історія міст і сіл УРСР: Кіровоградська область» вказано, що село засновано у 50-х рр. ХVІІІ ст. [1,423]. Історія села мало досліджена, а тим паче історія освіти. Це вперше зроблено в даній роботі. Дослідження бере початок з часу підготовки до відзначення 30-річчя сучасного приміщення школи, яке вступило в експлуатацію 1 вересня 1978 року.

При написанні роботи ми використовували друковані джерела (переважно з книг, газет) та польових досліджень, які проводили члени краєзнавчого гуртка школи та учителі. Найбільше розповіла жителька села Кравченко Юлія Андріївна та передала до школи цінні документи і фотокартки, які висвітлюють життя школи у 1940-1950-х рр. (наприклад, мал. 2, 5). Разом з тим ми зіткнулися з проблемами: більшість старожилів неохоче розповідають, багато людей забули, знищили старі фотокартки, інші документи.

Не дивлячись на такі труднощі, нам вдалося по хронології встановити місця розташування шкіл, розшукати фотокартки вчителів, з’ясувати особливості шкільного життя.

Першою школою в Олександрівці була церковно-приходська школа, яка існувала на поч. ХХ ст. Так відомо, що у 1905 р. у родині вчителя переховувався маловисківський революціонер Іван Школа [2,3]. У цій церкві навчали дітей Закону Божому, церковному співу, церковнослов'янському читанню, російської мови, арифметиці, чистописанню. Керував навчанням священик. У школі дітей було дуже мало, правила поведінки занадто суворі. З меблів були невеличкі столи та стільчики, дехто писав навколішки або сидячи на підлозі. В багатодітних сім’ях, де не було коштів, діти ходили до школи по черзі, в одному і тому ж кожусі чи валянках. Книжки носили в полотняних сумках власного пошиття, а в кишені обережно тримали чорнильницю [3].

Такі навчальні заклади проіснували до грудня 1917 року, поки Ухвалою Ради народних комісарів «Про передачу справи виховання і освіти з духовного відомства у ведення народного комісаріату по освіті» були ліквідовані [4]. Але головна причина, що школа перестала існувати – це громадянська війна.

У 1922 р. у селі почала діяти нова школа, яка складалась з 2-х кімнат. Навчання проводили два учителі Мокріцький (на жаль, ім’я і по батькові невідомі) та Бранг Федосія Яківна. Вони викладали такі предмети: українську мову, математику, історію, читання і навіть фізику. У 20-х рр. існував і лікбез для старших людей, яких вчили читати і писати. [5]

У той час діти дуже хотіли навчатись. Вони не могли дочекатись, коли їх приймуть до школи. Часто вчителька, якщо дитина була меншого віку, ніж потрібно, говорила: «Іди, доню, (чи сину) додому кашу їсти на печі» [5].

Під кінець 20-х рр. почали під школи використовувати хати. Такі маленькі навчальні заклади, згадують Коваленко Г. П. та Комарова К. В., були майже на кожній вулиці. Люди, котрі хотіли, щоб їхні діти хоч щось знали, згуртовувались, наймали вчителів. На кожну таку школу припадало близько 50 дітей [6].

У 30-х роках школу зробили в маєтку пана Брунгова. Спочатку було чотири класи. У той же самий час у Тарасівці та Новомиколаївці теж діти навчалися в початкових класах.

Колишня учениця Кріт Лідія Олексіївна, 1919 року народження, згадувала таких вчителів:

Бреус Степан Явтухович – математика

Бреус Марія Никифорівна – німецька мова

Перебийніс Ольга Савелівна - російська мова

Заріцька Галина Володимирівна – математика.

Кравченко Юлія Андріївна згадує: «З меблів у школі були довгі столи та вузькі лавки. Грубу топили соломою. Коли зробили сім класів, діти з Тарасівки та Новомиколаївки ходили до нас у село навчатися далі. По закінченню цієї школи багато хто йшов здобувати професію вчителя і повертався в село навчати інших».

Нам вдалось знайти фото, на якому зображена зустріч випускників 20-х років ( мал.1) через 15 років.

По закінченню навчального року учні одержували «Переводне посвідчення» (мал.2). Таке посвідчення було підставою для навчання в наступному класі. За відмінні успіхи у навчанні і зразкову поведінку давали Похвальні листи ( мал.3). Картки про успішність, поведінку та відвідування учнями школи ( мал.4) свідчать, що в 1939-1941 роках рівень навчальних досягнень оцінювали словесно: 5 – відмінно; 4 – добре; 3,2,1 – погано.

Хороші оцінки позначались великими буквами, а погані маленькими (1941 рік).

Ці ж документи свідчать, що на початку війни було багато дітей у школі, існували паралельні класи.

У 1940 році, як свідчать документи ( мал.5), школа носила назву Чкаловська неповна середня. Цю назву старожили пов’язують із назвою колгоспу ім. Чкалова [7].

У період війни в селі школа не працювала, батьки боялись за життя своїх дітей і не відпускали їх з дому. Відступаючи, німці зруйнували школу, яка була в панському маєтку. Тому після війни навчання продовжували в збудованому поряд приміщенні та в окремих хатах.

Перший післявоєнний випуск учнів

О.-Гапсинської неповної середньої школи 1946 року (мал.6). Випускниця цього року Максименко (Герасимова) Олександра Сергіївна згадувала своїх вчителів: Тітов Артем Артемович (директор), Соломаха Марія Василівна(початкові класи), Доброхвиля Марія Сергіївна (історія), Мошура Марія Петрівна (початкові класи), Герасімова Віра Петрівна (початкові класи), Олійник Григорій Парфентійович (військовий керівник), Олійник Юлія Миронівна, Дученко Ліза Семенівна (географія), Дученко Анна Філонівна (математика). [8]

Після закінчення семи класів видавались свідоцтва (мал.19).

У 1949 році директором школи був Перебийніс Григорій Миколайович. Згодом заслужений учитель України, відмінник народної освіти УРСР та СРСР, науковий кореспондент науково-дослідного Інституту педагогіки України, науковий працівник лабораторії одного з інститутів Академії педагогічних наук СРСР, викладач Кіровоградського педінституту. Усього цього він досяг працюючи директором Маловисківської середньої школи №3. [9]

А починав працювати директором в Олександрівській школі. [10,115]

Саме тут він отримував, вдосконалював навички керувати школою. Перший місяць ознайомлювався з життям школи, педколективом, традиціями, проблемами. За цей час усі звикли до нього.А потім почав проводити реформи. Усе розпочалось із засідання педради, на якій домовилися до школи завезти каміння, викласти, побілувати, посіяти квіти. Так виникла клумба.

Після цього розчистили панський сад, який був дуже занедбаний. Для цієї роботи були залучені прибиральниці, а щоб швидше вони виконали роботу, були звільнені від прибирання в школі. Після цього побілили фундамент панського маєтку і почали проводити там лінійки. Учительськ кімната була дуже маленькою. У ній стояв стіл і три стільці. На одному сидів директор, на іншому- завуч, третій для вчителів. [11]

У цей період планується будівництво нової школи, так необхідної для села. І на початку 50-х років її почали будувати сільською «толокою». Основні фінансові витрати бере на себе колгосп, головою якого був Коваленко Г. С. Коли школа запрацювала, дітей налічувалось близько 150. Шкільного інвентарю було замало, обходились, чим могли. В школі був дуже швидкий темп роботи. В 60-ті роки в одній класній кімнаті одночасно навчалися учні різних класів. Як згадувала вчителька початкових класів Кузьменко Т.Т.: «Перші два уроки працюю з двома класами: першим і четвертим. На них майже завжди припадає читання, мова і арифметика. Учні четвертого класу вже вміють працювати самостійно, тому на цих двох уроках я більше приділяю уваги учням першого класу. Так, наприклад, у четвертому класі урок української мови, а у першого класу урок читання. На початку уроку учням четвертого класу даю самостійну роботу, в цей час із першокласниками вивчаю нове оповідання, а потім вони самостійно продовжують опрацьовувати його. Справившись тим часом із самостійною роботою, учні четвертого класу починають опановувати новий матеріал.» [12,2]

У 1963 році приміщення школи розширилось на три класні кімнати. Їх збудував за свої кошти колгосп «Шлях Леніна». З 1 жовтня в цих класах почалися заняття. Крім цього у школі було збудовано кухню та їдальню [13,4].

Олександрівська школа не відставала від інших і по організації учнівських колективів. Учні школи були дуже активні. Вони саджали дерева, як біля школи, так і на території села. На честь двадцятиріччя перемоги над фашистською Німеччиною діти заклали сад. Нові саджанці – справа рук семикласників (класний керівник Воробйова Т. Ф.). Особливо старанно попрацювали учні Андрій Грищенко, Михайло Зубенко, Людмила Дудник, Марія Бугаєнко. В 1963 році учнівськими стараннями шкільне подвір’я з пустиря перетворилось на прекрасний сад, скрізь були клумби з квітами. Посадили виноград та смородину. Біля колгоспного ставу було насаджено 100 верб. Учасниками цієї роботи були: Кравченко Т., Вдовенко А., Чумак М., Сидоренко М., Болілий М., Нетудихата М., Кіріякова Н., Коваленко С. Крок за кроком учні перетворювали щойно збудовану школу на квітучий сад.

Піонери шостого класу майже три роки листувалися з піонерами Гомельщини, обмінювались фотографіями. Білоруські школярі надіслали збірку творів великого білоруського поета Янки Купали. Наші піонери не залишились у боргу, вислали їм «Кобзар» Тараса Шевченка. [14,4]

Школярі взяли участь у художній самодіяльності іноземною мовою, цей огляд відбувся в Малій Висці. Серед восьмирічних шкіл журі визнало кращими виконавцями учнів Листопадівської, Маловисківської № 2 та Олександрівської шкіл. Окремі кращі учні їздили на обласний огляд художньої самодіяльності. [15,4] До кожного визначного свята учні активно готувались. Сімейним архівом родини Федорових була представлена фотографія, на якій кращі учні несуть вінок до пам’ятника воїнам, загиблим в роки війни. Директором школи в той час був Чумак О. Я.

( мал.7).

Таким чином, школа з кожним днем ставала все кращою.

У цей час директором школи працює Самойленко П. С. завучем -Чумак Г. С. Вчителі: Козуб М. М. (математика), Ємельяненко В. Л. (хімія, біологія), Болілий О. В. (фізика, математика), Чумак О.Я. (історія), Кіріякова Т. В. (українська мова), Порубенко Є. Я. (російська мова), Клімасенако Г. І. (фізкультура), Тарасова М. П. (початкові класи), Мошура М. П. (початкові класи), Кузьменко Т. Т. (початкові класи), Бран К. С. (початкові класи), Небензя О. Й. (вихователька), Герасімова В. П. (вихователька),

Боброва М. С. (історія, географія).

Кінець 60-тих – початок 70-тих років. Школа активно працювала для того, щоб давати дітям знання. В школі працювала їдальня, частину продуктів діти вирощували в саду і на городі ( мал.8). Учні школи надавали допомогу колгоспу в збиранні врожаю. Колгосп допомагав в організації туристичних поїздок. Одна з таких була зафіксована на фото (мал.9). Але їздили тільки ті діти, які мали хороші оцінки. Школа жила цікавим змістовним життям. Та змінювався час, зростали вимоги, і приміщення школи не відповідало їм.

Директор школи Самойленко Панас Сидорович переконував і просив на сесіях сільської ради та правління колгоспу розширити життєвий простір для школярів. У 1975 році на звітних загальноколгоспних зборах прийняли рішення про будівництво нового приміщення школи. Ось що згадує Панас Сидорович: "Запрацювали всі служби для виготовлення проектної документації . Вже і підрядчики знайшлися: бригада будівельників -вірмен , які в Плетеному Ташлику саме закінчували роботу. Оформили договір з правлінням колгоспу «Побєда» про будівництво нової школи». 1 вересня 1978 року учні сіли за парти в новій школі, збудованій по типовому проекту на 192 учнівських місця. Загалом площа приміщення 1266 м², площа класних кімнат і кабінетів 415 м², комбінована майстерня площею 86 м² на 20 робочих місць, спортивний зал площею 180 м^{2 ,} спортивний майданчик та стадіон, площею 1,2 га. в Бібліотечний фонд складає 2870 примірників, з них 1559 – підручники.

Тип школи – загальноосвітня школа I-II ступенів.

Нову школу приймав директор Ковтун Іван Федорович. У 1982 році директором стала Березовська Валентина Михайлівна. У 1984-1985 н. р. педагогічний колектив розпочав активну роботу по створенню навчальних кабінетів. У школі діяли кабінети: української мови та літератури (завкабінетом Кондратенко В. Ф.), російської мови та літератури (завкабінетом Ємельяненко С. М.), математики(завкабінетом Прокопченко Л. М.), історії (завкабінетом Кондратенко О. Г.), природничий (завкабінетом Ємельяненко В. Л.), іноземної мови (завкабінетом Скальська А. М.). Серед навчальних предметів у цей час велика увага приділяється російській мові. Вчителям російської мови, які працювали в сільських школах, доплачували 15% до ставки.

При школі було створене підсобне господарство. Учні доглядали кролів, свиней. Корми для годування тварин учні заробляли в місцевому колгоспі "Мир". Між підрозділами колгоспу та учнями були тісні взаємозв’язки: учні допомагали в збиранні врожаю, відвідували виробничі підрозділи з концертами.

У лютому 1989 року на базі школи проходив районний семінар керівників шкіл

( завідуючий Маловисківським райво Барановський В.Д.).Робота вчителів одержує високу оцінку. Про це свідчить запис аналізу уроку російської мови, проведеного у 8 класі молодим спеціалістом Ємельяненко С. М., зроблений методистом районного кабінету Корховим І. М. : «Все учащиеся вовлечены в напряженную и целенаправленную работу. Методы работы подобраны удачно. Цели урока учительница достигла, материал учащиеся усвоили».

Профспілковий лідер Скальська А. М. створює кімнату емоційного розвантаження вчителів. Вона діє протягом 6-7 років. Колектив школи живе активним змістовним життям. Вчитель української мови та літератури Кондратенко В. Ф. робить перші проби пера, складаючи сценарії шкільних свят. Нині Валентина Фоківна член обласного літоб’єднання "Степ", лауреат обласної літературної премії "Моя земля-земля моїх батьків". Автор поетичних збірок "Цвіте запізнілий мій терновий" (1996 рік) "Між радістю і плачем" (2000).

7 квітня 1995 року загальношкільні батьківські збори прийняли рішення звернутися до управління освіти Кіровоградського облвиконкому, голови Маловисківського райвиконкому, завідуючого Маловисківським районним відділом освіти з проханням відкрити на базі школи школу I-III ступенів ( додаток 1).Рішенням Маловисківської районної ради №120263 в серпні 1996 року Олександрівська ЗШ I-II ступенів реорганізована в ЗШ I-III ступенів ( мал.10).

За 15 років Олександрівська ЗШ I-III ступенів випустила 136 учнів, з них 49 закінчили або навчаються у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації.

Серед випускників школи чотири медалісти: Боліла Людмила Миколаївна (1997 рік)(мал.11), Ємельяненко Інна Олександрівна (2007 рік) ( мал.12), Чернега Віолета Олегівна (2010 рік), Федорова Аліна Олександрівна (2010 рік) (мал. 18 ).

По закінченню школи Боліла Людмила вступила до Кіровоградського державного педаогічного університету ім. Володимира Винниченка . Після університету працювала вчителькою англійської мови в Олександрівській ЗШ I-IIІ ступенів. Згодом працює кореспондентом кіровоградської газети "Відомості плюс", полтавської газети "Коло", "Кременчуцький телеграф". Нині працює редактором кременчуцької газети "Хочу иметь".

Ємельяненко Інна закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет та Черкаський педагогічний університет. Має фах вчителя іноземної мови та перекладача. Чернега Віолета навчається у Дніпропетровській медичній академії, майбутній лікар – хірург. Федорова Аліна навчається у Кіровоградському національному технічному університеті за спеціальністю фінанси і кредит.

Сьогодні в школі навчається 65 учнів. Рівень навчальних досягнень учнів оцінюється за дванадцятибальною шкалою. У відповідності до Закону України "Про загальну середню освіту" термін навчання в школі одинадцять років. Навчання здійснює п’ятнадцять вчителів (див. мал.13). З них: з вищою освітою - одинадцять, з середньою спеціальною - чотири.

Костенко Людмила Іванівна нагороджена значком "Відмінник народної освіти УРСР" (нині вчитель – пенсіонер).

Три вчителі : Бурченко Г. Л. , Березовська В. М., Ємельяненко С.М. мають звання "Старший вчитель". По кваліфікаційних категоріях: вища - три, перша - чотири, друга - один, спеціаліст - сім. Середній вік вчителів - 39 років.

У школі діє шкільний парламент. До його складу входить 9 учнів п’ятих – одинадцятих класів. У складі парламенту комісії: інформаційно-правова та комісія з питань спорту відпочинку та фінансів. Учні зміцнюють своє здоров’я у спортивних гуртках, які веде Снопков Олександр Вікторович. У школі проходять дні здоров’я (див. мал.14).

Маємо також свої невеличкі здобутки, підтвердженням є, наприклад, мал.15.

Учениця Соловйова Тетяна у 2010 – 2011 н. р. зайняла ІІІ місце у районному етапі Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, у 2011 – 2012 н. р. ІІ місце.

Цікаво і змістовно проводять вільний час і вчителі. На мал.16 ви можете побачити свято Калити.

Щороку школа відкриває двері в широкий світ своїм дорослим дітям .

Бібліографія:

1. Історія міст і сіл УРСР: Кіровоградська обл. – К.,1972. – 816 с.

2. Бойко І. Переддень жовтня // Будівник комунізму (М. Виска). – 1966. – 10 березня.

3. Розповіла Кріт Лідія Олексіївна // Архів А. Федорової

4. Церковно-приходские школы // [www.school.edu.ru.htm]

5. Розповідь Заріцького Миколи Івановича // Архів Сіренка С. В.

6. Розповіла Коваленко Галина Петрівна // Архів школи

7. Розповідь Кравченко Юлії Андріївни // Архів школи

8. Розповіла Максименко Олександрівна Сергіївна // Архів А. Федорової

9. Перебийніс Г. М. Мала Виска (Історико-краєзнавчий нарис) – Кіровоград: б/о, 2000. – 122с.

10. Янчук С. М. З іменем Володимира Ястребов. – Кіровоград: Цент.-Укр. Видавництво. – 2005. – 180 с.

11. Розповідь Перебейноса Григорія Миколайовича // Архів

С. В.Сіренка

12. Кузьменко Т. Дорога кожна хвилина // Будівник комунізму. – 1962. – 7 грудня.

13. Довгань М. Подарунок дітям // Там само. – 1963. – 19 жовтня.

14. Пономаренко С. Дорогий дарунок // Там само. – 1965. – 27 листопада.

15. Олійник І. Іноземною мовою // Там само. – 1964. – 4 квітня.

Додаток 1

В. о. начальника управління

Кіровоградського облвиконкому

Медведенку О. О.

Копія. Голові Маловисківського

райвиконкому Сушку Є. О.

Копія. Завідуючому Маловисківським

райво Барановському В. Д.

Батьківські збори Олександрівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Маловисківського району просить управляння освіти Кіровоградського облвиконкому відкрити на базі вище згаданої школи школу І-ІІІ ступенів, т. як низький рівень оплати праці колгоспників не дозволяє навчати дітей в інших навчальних закладах. Школа І-ІІІ ступенів, у якій діти могли б продовжувати навчання знаходиться на відстані 12 км., а автобуси ходять в село тільки 2 рази на тиждень. Таким чином наші діти позбавлені можливості здобути середню освіту.

Просимо врахувати вище сказане і не відмовити в нашому прохані.

Текст листа затверджено на батьківських зборах.

Протокол № 3 від 7 квітня 1995 року

с. Олександрівка. Олександрівська ЗШ І-ІІІ ст.

Історія школи